Психологічна служба закладу
Практичний психолог Біловізького ліцею - Рябущиць Наталія Генадіївна.
Основне призначення служби – це психологічний і соціальний захист дитини, підлітка, надання їм психологічної, соціальної допомоги, вміння організувати їх навчання, реабілітацію і адаптацію в суспільстві.
Основною метою діяльності служби являється психологічний супровід особистісної і соціальної адаптації дітей і підлітків у процесі навчання в школі, а також психологічне забезпечення індивідуалізації і гуманізації педагогічного процесу.
Одне із завдань соціально-психологічної служби – забезпечити такий психологічний клімат, коли дітям хочеться вчитися, вчителям працювати, а батьки не жаліють, що свою дитину віддали саме в цю школу.
Види роботи психолога освіти
Ефективність роботи освітнього психолога визначається насамперед тим, наскільки він забезпечує основні психологічні умови, що сприяють розвиткові учнів.
Першою психологічною умовою ефективного розвитку учнів є передусім необхідність забезпечення максимальної реалізації в роботі педагогічного колективу з учнями вікових можливостей і резервів розвитку учнів не лише в аспекті врахування в педагогічній праці їхніх психологічних особливостей, а саме активного формування психіки дитини шляхом переведення існуючих резервів розвитку з потенційного в актуальний стан.
Другою психологічною умовою є розвиток їхніх індивідуальних особливостей у середині кожного вікового періоду: пізнавальних і соціальних інтересів, здібностей і схильностей, самосвідомості, спрямованості, ціннісних орієнтацій та життєвих планів.
Третя важлива складова психологічних передумов розвитку особистості дитини в умовах навчально-виховного закладу, над забезпеченням якої працює психолог, — це створення в освітній установі сприятливого психологічного клімату, який визначається передусім гуманним, розуміючим спілкуванням, продуктивною взаємодією дитини з дорослими й однолітками.
Створення зазначених передумов забезпечується різноманітними видами діяльності психолога освіти, основними з яких є такі:
1. Психологічна просвіта як найперше прилучення педагогічного колективу, учнів і їхніх батьків до психологічних знань. Таку роботу психолог реалізує через проведення факультативних занять з учнями й виступи з доповідями на зборах педагогічного колективу, через читання тематичних лекцій у рамках батьківських зборів і конференцій.
2. Психологічна профілактика, зміст якої полягає в постійній роботі психолога з метою подолання можливих негараздів у психічному й особистісному розвитку учнів. Важливого значення в цьому набуває профілактична робота, зорієнтована на запобігання розвиткові в учнів різних форм девіантної поведінки й наркотичної залежності. Серед шляхів роботи зі школярами тут особливо продуктивними є своєчасне виявляння осіб "зони ризику" й організація для них спеціальних занять із застосуванням активних методів соціально-психологічної підтримки.
3. Психологічне консультування передбачає кваліфіковану допомогу психолога у розв'язанні тих проблем, з якими до нього самостійно або за порадою інших людей звертаються учні, викладачі та батьки. Психологічне консультування передбачає глибоке розуміння психологом суті проблеми, а також надання клієнтові конкретних рекомендацій щодо шляхів розв'язання її, прийнятних для нього.
4. Психодіагностика як поглиблене проникнення психолога за допомогою спеціального методичного інструментарію у внутрішній світ дитини або дорослого клієнта. На основі одержаних результатів психодіагностичного обстеження робиться висновок про рівень готовності дитини до дальшого успішного навчання, про педагогічний потенціал учителів і батьків, здійснюється прогнозування ходу розвитку або корекції учнів, оцінюється ефективність профілактичної чи консультативної роботи з ними.
5. Психокорекційна робота як усування відхилень у психічному (інтелектуальному й особистісному) розвитку учнів.
Основні напрями діяльності психолога освіти
На сьогодні прийнято виділяти два напрями діяльності психологічної служби в системі освіти: актуальний і перспективний.
Актуальний напрям пов'язаний з розв'язуванням злободенних питань, що виникають у процесі навчання й виховання учнів, та проблем, пов'язаних із порушеннями в їхній поведінці, спілкуванні, інтелектуальному й особистісному розвитку.
Перспективний напрям зорієнтований на розвиток індивідуальності кожного суб'єкта освітнього процесу й передусім на формування психологічної готовності дитини до продуктивного навчання, самовиховання й самореалізації у соціумі.
Ці два напрями неподільно взаємопов'язані між собою. І хоча, на перший погляд, здається, що основний зміст праці освітнього психолога зосереджено на актуальному напрямі його діяльності, саме перспективному напрямові роботи з вихованцями й учнями належить пріоритет. Так, на момент вступу в школу основне завдання психолога полягає у визначенні, а при необхідності — і у формуванні готовності дитини до шкільного навчання, виявленні її індивідуальних особливостей як основи пошуку оптимальних для такої дитини способів навчання й виховання. Кінцева мета взаємодії шкільного психолога зі школярем — сформування його психологічної готовності до життєвого самовизначення, безперервного процесу розвитку, особистісного зростання, що передбачає можливість особистісного, соціального й професійного самовизначення випускника й на момент закінчення навчального закладу, і в майбутньому. Саме за забезпечення такої можливості й несе відповідальність психологічна служба в системі освіти.
Психологічна готовність дитини до шкільного навчання
Психологічна готовність дитини до шкільного навчання виступає для психолога базовою характеристикою при побудові прогнозу успішності її навчання і психічного розвитку в умовах загальноосвітньої школи. Сучасна психологічна наука розуміє під цим терміном комплекс психічних якостей, необхідних дитині для успішного початку навчання у школі. Готовність передбачає позитивне ставлення до школи й до учіння (мотиваційну готовність), достатньо високий рівень довільності поведінки (вольову готовність), наявність певного запасу знань, умінь, навичок і розвитку пізнавальних здібностей (розумова готовність), а також сформованість якостей, які забезпечують встановлення продуктивних взаємин з дорослими та однолітками, входження в життя класної групи, виконання спільної діяльності. Прийнято виділяти готовність особистісну (мотиваційну, внутрішньо позиційну) й пізнавальну (інтелектуальну).
Особистісна готовність передбачає наявність у дитини внутрішньої позиції учня як психічного утворення, що складається під впливом серйознішого ставлення дорослих й інших членів соціального оточення до навчання як виду суспільної діяльності порівняно із грою. Таке ставлення забезпечує, насамперед, вищий соціальний статус учня порівняно з дошкільнятами. Важлива роль цієї позиції дитини стає особливо очевидною, коли під впливом такого бажання стати "повноправним" учнем вона починає мріяти про школу, а вступивши в неї, активно виконувати не лише цікаві й приємні для неї види активності (слухати захоплюючу розповідь учителя, носити красиву форму), а й норми й приписи шкільного життя, які вимагають від учнів довільної мобілізації й терпіння, домінування мотиву обов'язку над мотивами безпосереднього бажання.
Важливими моментами особистісної готовності є й відповідне ставлення дитини до дорослого (зокрема, вчителя), до інших дітей та до самої себе. У першому випадку йдеться про формування на кінець дошкільного віку такої форми спілкування дитини з дорослим, як поза-ситуативне спілкування, психологічним підґрунтям якого виступає беззастережне визнання дитиною авторитету компетентності дорослого, на підставі чого між ними встановлюються відповідні взаємовідносини референтності й керівництва — підлеглості. В таких обставинах діти адекватно сприймають учителя, усвідомлюють його професійну роль, правильно реагують на його вимоги й зауваження. У плані встановлення конструктивних взаємовідносин з однолітками важливою для першокласника є установка на співробітництво й ділове спілкування з ними в ході навчальної діяльності, яка за своєю суттю є колективною. Нарешті, особистісна готовність до шкільного навчання передбачає й певні зрушення в само — ставленні дитини. Зокрема, самооцінка майбутнього учня, на відміну від самооцінкових суджень дошкільняти, повинна бути достатньо адекватною (не завищеною) й диференційованою. Про особистісну готовність дитини до шкільного навчання зазвичай роблять висновок через спостереження її поведінки під час бесіди з психологом або аналізуючи поведінку потенційного школяра на групових заняттях у дитсадку чи в підготовчих групах, які часто створюються при школах для майбутніх першокласників. Для потреб діагностики таких показників існують спеціально розроблені методичні засоби. Наприклад, орієнтовні плани бесід з дитиною, мета яких — виявити наявність у неї позиції учня, експериментальна методика діагностики переважання в дитини пізнавальної або ігрової мотивації, що є надійним індикатором її мотиваційної готовності до навчання.
Важливим критерієм особистісної готовності до навчання виступає й рівень розвиненості саморегуляції дитини, що визначається такою характеристикою, як довільність. Остання просто необхідна при виконанні будь-яких навчальних завдань. Елементарні передумови такої саморегуляції проявляються у здатності дитини діяти за зразком або інструкцією дорослого, тобто орієнтуватися на пояснення і на поданий зразок виконання дії, продукт яких є результатом здійснення такої дії. Суттєву роль у розвитку саморегуляції відіграють природні особливості дитини, зокрема врівноваженість її нервово-психічних процесів, розвиненість уваги й пізнавальних здібностей.
Серед найпопулярніших засобів психологічної діагностики цієї компоненти готовності слід назвати методики "Графічний диктант" і "Зразок — правило" Д. Б. Ельконіна й О. Л. Венгера, безсумнівна перевага яких у простоті методичного забезпечення й можливості проведення в груповій формі. У першому випадку діти на аркуші у клітинку створюють візерунок, керуючись інструкцією дорослого щодо напрямів руху олівця. В другий методиці необхідно за зразком намалювати подібну фігуру, дотримуючись при цьому встановлених правил роботи.
Нині великого поширення набула методика "Копіювання безглуздих складів" (Ю. 3. Гільбух), яка на додаток до діагностики довільності як уміння діяти за зразком надає ще й інформацію відносно розвиненості дрібних рухів руки дитини — важливої передумови для успішного оволодіння нею навичками письма.
Аналогічну функцію виконує й ігровий тест "Будиночок" (Н. І. Гуткіна), при малюванні якого за зразком дитина фактично відтворює всі елементи, необхідні для написання слов'янської абетки.
Інтелектуальна готовність до шкільного навчання проявляється насамперед у рівні розумової активності дитини. Це виявляється в її прагненні розумових навантажень через постановку запитань, потребу знайомства з новими предметами й явищами, запам'ятовування й переказ оповідань, віршів, через інтерес до оволодіння новими словами, виразами тощо. Розумова активність проявляється не лише в допитливості як інтелектуальній ініціативності дитини, її стійкому бажанні нових розумових дій, а й у наполегливості як здатності доводити почату розумову роботу до успішного завершення. Виділені показники, як правило, виявляють через спостереження за поведінкою дитини в ході взаємодії з нею.
Інтелектуальна готовність передбачає й певну широту уявлень дитини (образних, просторових), мовленнєвий розвиток, відповідний розвиток її пам'яті та мисленнєвих процесів (виділяння суттєвого, узагальнювання, формулювання висновків). Прекрасним індикатором інтелектуальної зрілості майбутнього учня може виступати його малюнок по пам'яті, в якому рельєфно відображається така інтегральна пізнавальна характеристика, як спостережливість (по суті, це проекція розвитку характеристик сприймання, довготривалої пам'яті й мислення дитини).
Так, методика Гудінаф "Намалюй людину" передбачає оцінку дитячого малюнка людини на повний зріст. Якщо малюнків кілька, вибирається найкращий, але не з точки зору естетичних переваг, а за критерієм психологічної змістовності. Наявність окремих елементів малюнка (їх виділяється близько 70) оцінюється певними пунктами, які підбиваються в єдиний показник. За свідченням Ю. З. Гільбуха — автора вітчизняної модифікації цієї методики — даний тест має значну прогностичну силу. І якщо при прийомі в школу дитина одержує за нього 30 і більше балів, то це достовірно прогнозує майбутню успішність її навчання. Показники до 15 балів включно свідчать про недостатній рівень інтелектуальної готовності дитини до навчання й прогнозують її низьку успішність в навчальній діяльності.
Ґрунтовніше рівень інтелектуальної готовності дитини до навчання можна вивчати за допомогою добре відомих спеціалістам тесту Керна-Ірасека, методичного комплексу Дубровіної — Гуткіної, тесту Векслера. Останній буде особливо корисним при відборі дітей до спеціалізованих шкіл із програмами поглибленого навчання.
В Україні активно використовується "Методика психологічного обстеження та диференціації першокласників" у відповідності з їхньою готовністю до шкільного навчання (Ю. 3. Гільбух, С. Л. Коробко, Л. О. Кондратенко).
Діагностика й формування готовності учнів до професійного самовизначення
Стратегічним завданням психологічної служби в системі освіти виступає формування готовності учнів до соціального й, зокрема, професійного самовизначення. Психологічний аспект професійного самовизначення людини пов'язаний із установленням меж її професійної придатності. Під цим терміном у психології розуміють вірогіднісну характеристику, яка відображає можливості конкретної людини по оволодінню певною професійною діяльністю.
Основними структурними компонентами придатності людини до конкретної професії є такі:
• громадянські якості (моральність, ставлення до суспільства), особливо важливі для педагогічної, юридичної і керівної роботи;
• професійно-трудова спрямованість особистості: ставлення до праці й професії, інтереси і схильності саме до певної діяльності;
• загальна дієздатність (фізична, розумова): активність, дисциплінованість, ініціативність, широта й глибина мислення;
• спеціальні здібності, тобто якості, необхідні саме для певних видів діяльності: абсолютний слух для скрипаля, просторове мислення для архітектора;
• знання, навички й досвід, тобто компетентність саме у даній професійній сфері.
Така придатність людського індивіда до певного виду праці визначається методами професійної орієнтації та професійного добору.
Основну роботу по формуванню готовності учня до професійного самовизначення шкільний психолог здійснює в межах організації й проведення профорієнтаційної діяльності з молоддю, яка передбачає й профпросвітницькі, профдіагностичні та профконсультативні заходи.
Профорієнтація — це система заходів, які здійснює психолог, спрямованих на виявлення особистісних своєрідностей, інтересів і здібностей людини з метою надання їй допомоги в розумному виборі такої професії, яка найбільше відповідає її індивідуальним можливостям.
У спеціалізованих закладах професійної освіти, які готують кваліфікованих спеціалістів конкретних професій, акцент роботи освітнього психолога переноситься на діяльність професійного добору абітурієнтів з метою визначення прогнозу успішності їхньої первинної професіоналізації в межах освітньої установи. Психолог здійснює й індивідуальну професійну консультативну роботу, пов'язану з проблемами адаптації учнів до нових умов професійної освіти, з необхідністю вужчої спеціалізації учня або студента в обраній професії.
Профорієнтація виступає одним із важливих завдань психологічного супроводу професійного самовизначення учня. Вона спрямована на виявлення й розвиток його професійної придатності.
У системі професійної орієнтації прийнято виділяти такі функції:
• соціальну — зорієнтовану на передання учневі певної системи знань, норм і цінностей, які дають йому змогу в майбутньому здійснювати соціально-професійну діяльність як повноправному й повноцінному членові суспільства;
• економічну — пов'язану з необхідністю покращення якісного складу працівників, підвищення їхньої професійної активності, кваліфікації та продуктивності праці;
• психолого-педагогічну, спрямовану на виявлення, формування й врахування індивідуальних особливостей кожного, хто обирає певну професію;
• медико-фізіологічну, що передбачає врахування вимог до здоров'я й окремих фізіологічних якостей, необхідних для виконання певної професійної діяльності.
Основними напрямами профорієнтаційної роботи психолога освіти є: професійна просвіта, професійна психологічна діагностика та професійне консультування.
Професійна просвіта передбачає популяризацію серед дітей і учнівської молоді знань про психологічні, медико-психологічні, психолого-фізіологічні, соціально-психологічні та інші аспекти існуючих професій. Успіх проведення її значною мірою визначається рівнем поінформованості психолога, його педагогічними здібностями. Основними завданнями для психолога тут виступають:
• необхідність сформувати в учнів, які обирають професію, здатність здобувати й оперувати інформацією про світ професій;
• усвідомлювати ситуації вибору, враховувати умови правильного вибору.
Суттєву допомогу оптантам, тобто людям, які вибирають професію, освітній психолог може надати через систему психодіагностичних заходів. У професійній орієнтації і професійному доборі психологічна діагностика покликана вивчати індивідуально-психологічні особливості як учнів шкіл, так і тих, хто вже навчається в середніх спеціальних і вищих закладах професійної освіти, з метою визначення їх профпридатності, інтересів, здібностей та подальших професійних намірів.
Найінформативнішими психодіагностичними методиками, які доцільно застосувати в профорієнтаційній роботі, вважаються: методика вивчання схильностей учнів — ДДО (диференційно-діагностичний опитувальник), "Карта інтересів", методика КОЗ (комунікативні й організаторські здібності), опитувальник Дж. Голанда. Останній є ретельно розробленим психодіагностичним засобом, який містить і класифікатор на 500 основних професій. Він базується на типологічній теорії Дж. Голанда, відповідно до якої професійний вибір людини зумовлено тим, який тип особистості в неї сформувався. На матеріалі західної культури виділено шість особистісних типів: реалістичний, дослідницький, артистичний, соціальний, підприємницький і конвенційний. Кожен із них має власні життєві пріоритети, націлений на розв'язання комплементарних життєвих проблем, прагне оточити себе певними людьми, — словом, шукає або створює відповідне до свого типу життєве середовище.
Відповідність типу особистості людини характерові професійного середовища є передумовою її професійної задоволеності й високих трудових досягнень.
Актуальний напрям роботи шкільної психологічної служби
Актуальний напрям роботи шкільної психологічної служби зосереджується на психологічному патронажі інтелектуального й особистісного розвитку учнів, на забезпеченні психологічно доцільних умов організації педагогічного процесу через проведення психолого-просвітницької, консультаційної і розвивально-корекційної роботи з метою повноцінного соціального становлення індивідуального (конкретний учень) і групового (колектив класу, педагогічний колектив) суб'єктів навчально-виховного процесу, а також запобігання розвиткові суспільно небажаних сценаріїв соціалізації окремих дітей.
Зупинимося докладніше на психологічному супроводі основних педагогічних проблем виховання, типових для будь-якої загальноосвітньої установи. Йдеться передусім про соціально-психологічний моніторинг розвитку учнівських класів як основного осередку освітньої соціалізації учнів і про дослідження особливостей соціального розвитку їхніх членів в умовах організованого цілеспрямованого виховання в закладах освіти. Спеціальною проблемою тут є психопрофілактика анти - й асоціальної поведінки окремих учнів.
З огляду на специфіку систем професійних завдань психолога й педагога у справі виховання учнів вони є різними й не перекривають одна одну: педагог формує сукупність суспільних цінностей та моральних норм, визначає напрям особистісного розвитку вихованців і їхніх груп, добираючи, організовуючи й реалізуючи для цього відповідні педагогічні заходи, а психолог забезпечує контроль ефективності формування й розвитку, оптимальне функціонування відповідних психологічних механізмів соціального розвитку учнів, а також класного колективу як основного соціально-педагогічного засобу шкільної соціалізації дитини.
У ході соціально-психологічної діагностики шкільного класу корисно орієнтуватися на такі суттєві якості групи, які визначають ступінь ефективності розвивального впливу групової спільноти на особистісний розвиток учня:
• Інтегративність як міра єдності, спільності членів групи, що визначається за показниками ціннісно-орієнтаційної єдності її членів (протилежною якістю є дезінтегрованість).
• Мікроклімат визначається через самопочуття кожної особистості в групі, міру її комфортності, задоволеності (незадоволеності) від переживання приналежності до спільноти.
• Референтність як ступінь прийняття членами групи групових еталонів.
• Лідерство — ступінь провідного впливу певних членів групи на групу в цілому в напрямі здійснення групових зав-дань.
• Інтрагрупова активність як міра активізації групою осіб, що її складають.
• Інтергрунова активність — ступінь впливу певної групи на інші групи.
Своєрідність групи як соціально-психологічного утворення відображають і такі її системні характеристики, як спрямованість групи, організованість, інтелектуальна, емоційна й вольова комунікативність.
Групова спрямованість розуміється як соціальна цінність для групи прийнятих нею цілей, мотивів діяльності, ціннісних орієнтацій та групових норм;
організованість відображає реальну здатність групи до самоуправління;
через інтелектуальну комунікативність розкривається характер міжособистісного сприймання й встановлення взаєморозуміння в групі, своєрідність знаходження спільної мови між її членами;
емоційна комунікативність висвітлює емоційну налаштованість групи, міжособистісні зв'язки емоційного змісту в ній;
вольова комунікативність відповідає за здатність групи протистояти труднощам і перешкодам, розкриває її стресостійкість і надійність в екстремальних ситуаціях.
У плані організації ефективної психопрофілактичної діяльності в закладі освіти консультативна робота виступає перспективною формою взаємовідносин психолога й педагогів, якщо дитина ще не "відійшла" від школи й основну роботу з нею веде педагог, правильно зорієнтований психологом. Коли ж вона вже в основному "живе на вулиці", психолог повинен переключитися на індивідуальну роботу з таким вихованцем, тісно співпрацювати з дільничним інспектором у справах неповнолітніх.
Психодіагностичну роботу освітнього психолога в обох випадках треба зосереджувати на виявлянні причин девіантної поведінки учнів, зокрема, на ранній діагностиці " знехтуваних" класною групою дітей, учнів з низькими показниками успішності й низьким соціометричним статусом, дітей з проблемних родин, на своєчасному виокремлюванні девіацій патопсихологічної природи (слід пам'ятати, що такі прояви із зовнішньою симптоматикою важковиховуваності є прерогативою роботи фахівців — медиків). Важливо також визначити ставлення цих дітей і підлітків до себе, до людей, які оточують їх, і при необхідності коригувати його, оскільки саме фактор самопізнання — чіткого й реалістичного усвідомлення себе й свого оточення, є найсуттєвішою детермінантою прогнозу майбутньої поведінки неповнолітніх осіб із девіантними ознаками.
Коментарi